Рок, поп, готика, фолк, етно, метал, хіп-хоп,
авторська пісня

Україна In Rock

ПЕРКАЛАБА Рівно 5 років тому в середині серпня до Києва завітала рок-легенда – Роберт Плант (екс Led Zeppelin). Пам’ятаю гостре відчуття сорому за співвітчизників, поки тривав концертний "розігрів": млявий блюз-рок не надто тверезих "Братів Карамазових" потонув у свисті незадоволеної публіки. Щойно на "Олімпійському" з’явився головний герой вечора, ситуація кардинально змінилася. Або така картинка: потоваришували якось "Воплі Відоплясова" і "Мумій троль". І нумо на спільних вечірках виступати. Перші як паротяг, другі – хедлайнерами. Однак "ВВ" своїм шаленим драйвом так швидко доводили фанів до божевілля, що реагувати на Лагутєнка з компанією у виснажених шанувальників не залишалося сили. Тандем розпався. Така нібито ефемерна категорія, як "позитивна вібрація", і визначає сутність рок-н-ролу. Якщо вона встановилася між музикантами та аудиторією – справу зроблено принаймні на половину. В усьому світі, перш за все, цінують уміння групи викладатися на двісті відсотків. Наші незле вправляються з інструментами, стежать за тим, куди в шоу-бізнесі вітер дме, вміють вибудувати власний імідж, але й досі керуються принципом "тихіше їдеш – далі будеш". А в рок-н-ролі, де слово – срібло, а галас – золото, він не працює.


Копмлекси й матриця

Наприкінці 1980-х після перших епохальних фестивалів "Червона рута" й "Тарас Бульба" Україна дізналася, що має цілу низку рок-формацій та жанрів музики. Андеграунд змінив прописку, витягнувши під світло софітів й оригінальний доробок, і сумнівний спадок – музичну залежність від західних "батьків" і стилістичну – від російських "братів".

В українських рок-музикантів є всі шанси на світові простори, щойно вони заспівають англійською та позбавляться комплексів

Команди, які в пришвидшеному темпі подолали комплекс меншовартості й знайшли своє обличчя, можна полічити на пальцях: "Брати Гадюкіни", "ВВ", "Кому Вниз", "Плач Єремії", "Вій", "Мертвий півень". Стрижнем їхньої творчості став український національний егрегор – вдало поєднана з фактурними ритмічними конструкціями рок-н-ролу ментальна матриця. Ця "шістка" від початку була неоднорідною ще й тому, що учасники кожного гурту обрали для сценічного втілення різні óбрази, що уособлювали певні типажі – блазнів і мудреців, воїнів і відьмаків.

За "старшими" потягнулися й "меншенькі", зумовивши зсув українського року до джерел – у річище автентики й фольклору, і то не лише вітчизняного. В напрямі, який має узагальнену назву world music, обжилися "Гайдамаки", "Перкалаба", "ДахаБраха", "Бурдон", "ДримбаДаДзиґа" – і десятки інших, менш відомих команд. Етнопошесть торкнулася навіть "сектантів" – металеві та альтернативні формації, котрі традиційно тримаються подалі від усіх і поближче до музичних стильових канонів. Один лише приклад – металевий монстр "Мерва" нині вправляється в фолькметалі. І це не виняток. В останні роки ростуть, наче дощової осені гриби, українські етнорокові фестивалі. Наших радо запрошують і на європейські імпрези, та поки що тотального прориву на світову сцену не сталося. Дещо подібне свого часу переживала й маленька Фінляндія. Доки численні фінські групи не віднайшли свою славнозвісну нордичну ідентичність і не перейшли на англійську мову, суб’єктами планетарного шоу-бізу їх не вважали. Сьогодні ж увесь світ слухає такі жанри музики, як симфонізований треш Apocalyptica, альтернативний рок The Rasmus, романтичний "мрачняк" H.I.M., полегшений метал-варіант – глем-рокові Negative і 69 Eyes.


Від імпрез до ангажементів

Торік у Німеччині вийшов альбом гурту "Кому Вниз" – Ab Ovo, на якому всі композиції фронтмен гурту Андрій Середа переспівав німецькою та англійською, а дві пісні на пропозицію рекордингової компанії залишились українською. У такий спосіб західна публіка отримала можливість відчути смак чужої мови, але при цьому їй не довелося ламати мізки над сенсом невідомої поезії. Цей диск – результат багаторічної співпраці українських готів із німецькою компанією, яка роздивилася потенціал наших рокерів, у першу чергу, завдяки їхньому виступу на мега-фестивалі Wave-GotikTreffen у Лейпцигу.

Ukraine In RockНаразі зв’язка "фестивальний успіх – диск іноземною – запрошення на комерційні гастролі" – чи не єдиний зрозумілий і вже битий українськими гуртами шлях, який має привести не до тимчасового залицяння наших музикантів із їхньою публікою, а до тривалих "дорослих" стосунків. "Кому Вниз" можуть одержати не гірший ангажемент, ніж два роки тому дістався "Гайдамакам". Історія така сама: останні два альбоми Олександра Ярмоли та його колег Ukraine Сalling і Кobzar у "сороковці" Europian World Music Charts посіли шосте та сьоме місця відповідно. Сходження на вершину престижного чарту на Заході не проходить непоміченим: це – наче знак якості, до якого ставляться з належною увагою меломани, продюсери, агенти, преса. Тож сьогодні в країнах ЄС "Гайдамаки" мають довжелезні концертні тури і є бажаними гостями великих етнофорумів. Їхню стежку торують і поступово розширюють "Перкалаба", "Дахабраха", "ДримбаДаДзиґа".

Щодо північно-східного вектора, тут усе не так просто, як здається. На відміну від України, Росія добре навчилася захищати свій музичний ринок. За винятком тимчасової моди на "ВВ", "Океан Ельзи", "Тартак" і "ТНМК", якихось гучних прецедентів кооперації вітчизняних рокерів із тамтешнім шоу-бізнесом ми не бачимо. Хіба що доволі затишно почуваються в московських і пітерських клубах украбіли Ot Vinta і Mad Heads XL. Повернувшись додому, вони сумно констатують, що український рок і досі має попит у Росії, але до постійних і безпідставних порівнянь із "Воплями…" треба готуватися заздалегідь.


Інтернет - знаряддя рок-пролетаріату

Нині говорити про рок-музику як форму бунту нон-конформістів проти фальшивих суспільних цінностей, здається, вже не доречно. Фальш – поняття таке саме відносне, як і суспільні цінності. А рівень протесту обернено пропорційний зусиллям, котрі докладають рокери, щоб "вийти в люди". Українських гуртів, що керуються бунтівним духом, але при цьому з мистецького погляду не пасуть задніх, не так і багато. Кредит меломанської довіри виправдовують "Брем Стокер", "Фліт", "Карпа", "Димна суміш", "Щастя", "ТОЛ", "АННА".

Усвідомлюючи власну "неформатність", вони знають, що дорога на телебачення та радіо для них закрита, бо вітчизняні продюсери й досі не доберуть, як заробляти на рок-н-ролі. В цій ситуації опікуються цими "вимушеними альтернативниками" вільні менеджери або просто адміністратори, фаховий максимум яких – організувати такі-сякі концерти та забезпечити участь у фестивалях. Проте "неформати" не здаються – вперто терзають струни й опановують Інтернет, який став для них рятівним колом. Завдяки мережі самотужки влаштовують виступи, створюють промоцію і, чи не головне, – шукають нові, перш за все закордонні контакти.

Трохи легше неформатним командам стало тоді, коли виникли агенції на кшталт "Іншої музики" та "Нашого формату". Вони не намагаються копіювати стиль своїх колег, які опікуються поп-артистами, а виробляють окрему модель взаємодії з рокмузикантами. Зокрема, своєрідний симбіоз аудіокомпанії та концертної організації, "Інша музика" розкручує гурти "ТОЛ", "Мерва", "Карна", "АННА" – видає диски, влаштовує тури та фестивалі, в такий спосіб завойовуючи свій сегмент ринку. "Наш формат" пішов ще далі – ця агенція пропагує виключно вітчизняний продукт і українські вартості. Можливо, саме завдяки їхнім зусиллям наш андеграунд колись перестане скаржитися на засилля в ефірах "пающіх трусів", а натомість запрацює з найвищим коефіцієнтом корисної дії.



Авангард (експериментальна сцена)


Авангард (неформатна музика)


Авторська пісня, співана поезія


Готика


Метал


Панк-рок


Поп-рок мейнстрім


Рок-альтернатива


Фолк-рок, етно-фьюжн


Хіп-хоп